Перший житомирський

Рік після євромайдану

Рік тому українці вийшли на майдан. У Житомирі перший мітинг провели 22 листопада: почали збиратись о 15:00 і мобілізувались на вечір. Спілкуємося з учасниками євромайдану про рік, який минув
Перші записи у соцмережах від житомирян, які їдуть в Київ на майдан, з'явились ввечері 21 листопада. Після цього були мітинги у Житомирі, біля пам'ятника Корольову збиралось спочатку до 50 чоловік, потім щодня більше і більше. Наші активісти щовечора виходили на майдан, страждали від побиттів, пікетували правоохоронців, захоплювали ОДА, знесли Леніна. У річницю Революції Гідності ми поспілкувались із житомирянами, активними учасниками євромайдану, про найяскравіші спогади та про очікування, які збулись за рік, що минув...

Найсякравіший спогад... це коли вперше в руки взяв бруківку. Це було під Адміністрацією президента 1 грудня. Була перейдена межа. Які очікування збулись? Янукович більше не президент. По ходу, це єдина вимога Майдану, яка виконана.

Влад Пучич

Спогадів було багато. Напишу про Житомир. Найбільше запамяталося 19-те лютого. Я прибігла на майдан Корольова і стояла весь день біля палатки, в яку приносили провізію для Києва. У чергу вишиковувалися і записувалися добровольці, готові їхати на Майдан, і водії, що погоджувалися відвезти їх до Києва. Люди приходили з німим питанням в очах і хотіли почути хоч щось у відповідь; жінки і дівчата плакали, корили себе, що не в Києві і не можуть допомогти там; ті ж відчуття були і в мене... Довго стояли, доводилося кожному говорити, що ми вистоїмо, переможемо. Обіймалися із зовсім чужими людьми, які в одну мить ставали рідними. Страшно стало, коли люди почали приносити мішками скляні пляшки, масло, бензин, ганчірки для коктелів Молотова. Коли вибігала на Майдан, то не помітила, що розрядився телефон, а вдома лишилася півторарічна дитина. Вдома всі божеволіли, бо не знали, де я і чи взагалі в місті. Дезорієнтувало й те, що я не знала, де батько моєї дитини, якій виконував службові обов'язки чи в стінах ОДА, чи ні… бо як все це закінчиться, було незрозуміло. Коли захопили ОДА, якраз побігла на Михайлівську, грузити в машину дороговартісні ліки для поранених в Києві і додому… Стосовно сподівань. Я розуміла, що чекати швидкого результату не варто! Революція була рушієм і поштовхом до довгих, якісних змін в нашій країні, становленням національно- патріотичної свідомості та індефікації себе з українським народом! І надією на те, що ми залишимося не просто географічним центром Європи, а й по-європейськи освіченою, культурною, заможною державою!

Тетяна Докіль
волонтер у Житомирському військовому шпиталі
Мітинг перед сесією ОДА
Найяскравіший спогад - це відчуття єднання: коли ти відчуваєш, що на Майдані зібралися люди з однією ідеєю, твої однодумці, ти їх розумієш і вони тебе розуміють навіть без слів. Також добре пам'ятаю, як у захопленій Київські адміністрації грали різні гурти, люди співали патріотичні пісні, читали вірші... Потім всі гуртом прибирали сніг, а в повітрі був дух свободи. Хотілося відгородитися муром, вічно жити на Майдані, як в ідеальній державі. Мене охоплювало відчуття всепоглинаючої любові до життя, природи, людей. Також дуже вразили моменти штурмів, коли всі діяли, як єдиний механізм. Найяскравіший спогад на рівні відчуттів - це єднання. Перше, що є позитивним: суспільство активізувалося, перестало бути інертним, громадські організації протидіють свавіллю. Я роблю ставки лише на самих громадян, бо, на жаль, влада сприяє контрреволюції. Ми зробили помилковий вибір, до влади прийшли люди на крові, у яких відсутня воля для проведення змін, вони готові домовлятися будь з ким, вони не є принциповими і живуть в іншому світі. На жаль.

Юлія Демчук

Найяскравіший спогад - це коли в день розстрілу на майдані в Києві люди почали збиратися у Житомирі на майдані Корольова. Тоді було відчуття, що нарешті українский народ прокинувся і зрозумів, чому ми виходили кожен день на майдан, за що ми боролись. Тоді відчувалось єдинство і сила. Ніякі очікування не збулись. Народ нічого не зрозумів.

Юрій Жуковський
Вечірній мітинг під ОДА

Спогад. Ніч 11 грудня. Штурм. Був там із батьком. Дуже запам'яталося, як подумав над тим, що переживаю за нього, а він за мене. Але ми стояли разом з багатьма іншими. Очікування. Певно те, що більше людей усвідомило свою відповідальність за зміни навколо нас і за державу

Іван Фурлет
Найяскравішим був Марш мільйонів 1 грудня у Києві. Тоді зявилась надія не лише на прогрес щодо євроінтеграції, а загалом щодо зміни режиму Януковича. Памятаю той момент, коли зносили тини, прикрашали ялинку прапорами і гімн, який одночасно співають мільйони українців. Перехопило дух, а серце билося з неймовірною швидкістю! Найголовніше очікування було відставка Януковича. Воно збулося. Як і просвітлення та шалений прояв патріотизму в українців в усій країні. Хай навіть, незважаючи на продовження корупції і тормозіння в реформуванні економіки та інших сфер. Але хто говорив про швидкі темпи? Обєднання українців і бажання змінювати реально щось в свої країні - це найбільше досягнення України за ці 23 роки. Сподіваюсь, цей настрой і подолає все те, проти чого ми виступили на перших мітингах Євромайданів.
Назарій Томчук
журналіст
Найяскравіший спогад, це звичайно, коли Ми 18 лютого, виключно за допомогою бруківки, на розі вулиць Інститутська-Шовковична - відбили у ментів наших хлопців... А потім майже два квартали віджали у них вниз по напрямку Бульвару Л.Українки... Поруч були люди різного віку, переважно ті кому за 40... Вразив героїзм і нескоренність... Але по тому була трагічна ніч - тому важко вважати його яскравим… Напевно, було дві яскраві події: поїздка на Межигір'я в грудні, коли початок колони виїздив з Києва, а кінець ще був на Європейській... З машини лунав хіт "Вітя, чао..." і люди в пробці просили врубити на максимум... По узбіччях з Героїв Дніпра йшли піші колони… А другий, це коли Ми з Сашою Філінським привезли катапульту і збирали її біля намету 2-ої сотні самооборони. А потім цю катапульту довелось бачити в статтях і відеохроніках про Майдан… Щодо очікувань... Збулося повалення режиму Януковича - це безперечний плюс. Але нікого не притягнуто до відповідальності, не змінено підходів до керівництва державою, не проведено реформу клятих правоохоронних органів, не подолано корупцію навіть мінімально і т.д. - це, безперечно, мінус. Тому - боротьба триває…

Олександр Романчук

Найяскравіший спогад - це перший студентський марш в Житомирі. Тоді я зрозумів, що ми, молодь, рушійна сила та майбутнє за нами. Щодо очікувань, радує, що відбулись дострокові вибори президента та ВР, ще більше радує, що немає у ВР комуністичної партії.

Олександр Шевчук
Пам'ятаю, як тільки почалась Революція Гідності, за будинком профспілок відкрилась нова піцерія. Хлопці із самооборони Майдану тоді самі почали заклеювати вікни піцерії пенопластом, щоб їх ніхто не побив. У мене був подив, я зрозумів, як люди, які стоять на Майдані, ставляться до чужого майна. Я виходив на Майдан заради євроінтеграції, підписання Угоди про асоціацію з ЄС, за чесні вибори та люстрацію. Майже все вдалось зробити. Але війна це перекреслила. Ми чекаємо, що зміни на краще настануть, будуть проведені реформи, люди реально відчують покращення життя.

Руслан Годований

Спогадів яскравих дуже багато. І кожен яскравіший за інший. Головне очікування для мене прозвучало вперше з вуст одного з депутатів, як застереження: "Революцію починають романтики, роблять патріоти, а користуються негідники!". Тому Майдан для мене продовжується й нині, тільки формат інший.

Микола Чайківський

Весь Майдан - це великий яскравий спогад. Неможливо щось виокремити. Єдине, що я завжди собі повторював, а я провів там всі 4 місяці, щоденно і щонічно, що це вже занадто, це вже край, гірше бути не може. А потім все ставало гірше, страшніше, жорстокіше - аж до смертей. Тепер я вже собі так не говорю, бо знаю, що краю не існує, все може бути на багато гірше ніж є. На жаль, ми маємо змогу в цьому переконатися, як і на майдані. Чесно кажучи, я ніколи не чекав, що все зміниться вже сьогодні, і навіть не чекаю, що завтра. Ми вже це проходили 10 років тому. А тому не варто покладати великих надій, оскільки всього, на що ми сподіваємось, не можливо виконати ані за 5 років, ані за 10. Але особисто я даю цій владі близько 2 років, аби переконатися в тому, що хоча б щось змінюється. Але точно не пів року, як більшість крикунів з "диванної сотні"

Славко Ратинський
журналіст

© 2014 Житомир

Powered by
Tilda Publishing